Той, хто дбає про нас споконвіку,
Вручає батькам і дає вчителів,
Якого любов без меж і без ліку,
Зростити велике з нуля захотів.

Покликав з нічого, навчив говорити,
З колиски і школи в суспільство зібрав,
Крізь смерть переводить по-справжньому жити,
Щоб той, хто вбивав,
Більше права не мав.

Поливає й годує на нижчих рівнях,
Вживає обставини за посередників.
Кличе додому вже не по сім’ях,
А в сім’ю з нащадків і попередників.