Реальність стає відображенням в вікнах,
Не звуки чуєш, а їх відлуння.
Вже не з пальчика кров витікає,
А пливе по ріках,
Свята і дати губляться в буднях.

Від краю колиски горизонт опустився,
Неоглядна планета кулькою стала,
Час швидше злітає, та немов зупинився —
То душа розрослася — їй простору мало.

Притуплені очі під ноги вже дивляться
І зраджує тіло кволе —
Незабаром наступні двері відчиняться
До «завжди» від «ніколи».