Зітліють буковки, розвіється звук,
І спогад, як хмарка, зникне,
Спорохнявіє згодом творіння рук,
А его до змін ніяк не звикне.

За вічність чіпляється, плете павутину,
Пробує так і пробує сяк.
А раптом наткнеться на першопричину
І Всесвіт затисне в кулак.

Власність ревнує до власника,
Прагне людина перевершити Бога.
Така споконвіку класика —
Протистояння небесного і земного.