Давно лежить, не потрібна нікому,
Всі обминають занедбану річ,
Огидну собі у світі чужому.
Світло оточує, а всередині ніч.

Лиш промінчик надії дочекатись до завтра,
З дня на день зігріває, сенс додає.
«Мене ще покличуть,» — підтримує мантра, —
Ще оцінять належно служіння моє».

На кожен товар покупець знайдеться,
Недотиснуте дерево — антрацит.
Навіть мільйон хай від тебе зречеться,
Ти для когОсь — дефіцит.